Слобода Барвінкова Стінка була заснована 1651–53 козаками на чолі з отаманом Іваном Барвінком. Підтвердження цього – суфікс присвійності -ове.

Біографія Івана Барвінка

Той факт що І. Барвінок вже був отаманом ще на запорозькій січі, свідчить про те що він брав активну участь у визвольних змаганнях українського народу і його поважали інші козаки.

1651 року І.Барвінок отримує грамоту (наказ), від Гетьмана Б.Хмельницького, оселитися на річці Сухий Торець. Разом із 12 інших запорізьких козаків та їх родинами, Іван Барвінок заснував фортецю Барвінкова стінка (пізніше просто Барвінкове). Відомо також що отаман Барвінок жив у курені разом з іншими мешканцями поселення. Підлеглі називала Івана Барвінка своїм батьком, він, в свою чергу, називав всіх братчиками. Виписка із синодика Святогорського монастиря описує І.Барвінка мудрим та дотепним, з великою душею й готовим віддати своє життя за своїх близьких.

Український герой, Іван Барвінок, загинув у 1664 році.

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Барвінкове виникло завдяки великої хвилі переселення з Правобережної України до Лівобережної. Причиною цього була війна за незалежність під проводом Богдана Хмельницького. Козак Барвінок прийшов з ватагою та родинами з Запорізької Січі, з метою заселення вільних земель. На початку свого існування Барвінкове було зимівником, отримуючи статус слободи у 18 столітті. На Чумацькій горі козаки розташували дерев'яну фортецю з якої оглядались всі підходи до міста. У 1680 та 1690 у місті була епідемія чуми. В наслідок агресивної політики Росії до українців у 1708-1709 роках барвінківчани брати активну участь у повстанні під проводом К.Булавіна. Повстання опинилось невдалим, хоча російські війська зазнали значних втрат. Зокрема був вбит російський командир князь Долгорукий. Серед відомих героїв повстання був барвінківчанин отаман Семен Драний. У 1708 року, місто відвідав царь Петро І, намагаючись вмовити баркінківчан не воювати проти нього, але незважаючи на це місеці козаки підтримати Мазепу й брали активну участь у війні за незалежність. Після поразки, російські війська знищили Барвінкове, разом з багатьма іншими козацькими поселеннями.

Існує альтернативна версія походження назви поселення за переказами, поблизу садиб перших поселенців Шпака і Незолі була розташована балка, у якій росло багато барвінку. Так і виникла назва поселення – Барвінкова Балка, Барвінкова Стінка (стінка – схил), Барвінкове.

Історія міст і сіл Української РСР: У 26 т. – К., 1957-1979. – Харківська область. – С. 201.

Янко М. Т. Топонімічний словник України: Словник-довідник. – К., 1998.

В часи Нової Січі Барвінкова Стінка адміністративний центр Барвіностінківської паланки. Останній полковник Іван Гараджа "залив сала за шкуру" не одному слобідському пану, на що Харківський губернатор Щербинін скаржився Потьомкіну. Так Гараджа в 1774 році після участі барвінківців в козацькому повстанні Є.Пугачьова розброїв карателів, а іхнього командира полковника Долгорукого окунув в бочку з дегтем, виваляв в пір"я, посадив задом на перед на шкапу і в такому вигляді доправив до Ізюмського полку. Також І.Гараджа по наказу кошового атамана П.Калнишевського нищив поселення слобідських козаків Грушуваху та Велику Камишеваху, які самовільно були збудовані на землі запоріжського війська. Незважаючи на указ Катерини ІІ про вічну волю козакам Барвінківської Стінки після ліквідації Запоріжської Січі в 1775 році, значна частина барвінківців переселились на Кубань, де заснували свою станицю. Переселення очолив нащадок роду Івана Барвінка. А після відвідування козацької церкви Катериною ІІ в 1787 році проїздом з Криму, в яку жінкам вхід був заборонений, ще й спалили свою святиню,"поскільки лярва Катька її осквернила". Слобода Барвінкова Стінка отримала статус військового поселення і до 1924 року замість вулиць мала сотенне розселення, яких було 12, входила до складу Ізюмського гусарського (драгунського)полку. Барвінківці-козаки відзначились під час Русько-турецької війни 1877-1878 років. В честь іхнього подвигу був збудований в 1884 році храм Успенія Пресвятої Богородиці -"храм на крові", пам"ятник визволителям Болгарії. "Барвінківська Стінка - дешева горілка. Веселий край де живе коровай." Барвінкове перетворюється в торгове волосне містечко, в якому щорічно проходе шість ярмарок та існує безліч магазинів, вітряків та млинів. В часи громадянської війни Барвінкове один із районів, де діяли загони Нестора Махно. Під час Великої Вітчизняної війни в 1941-1943 роках Барвінкове зазнало великої руйнації, коли місто шість разів переходив фронт. Ізюмо-Барвінківська наступальна операція була другою наступальною операцією Червоної Армії. Особливе значення мала катастрофа радянських віськ в Харківській операції в травні 1942 року в так званому Барвінківському котлі.

В районі Барвінкового в 1941-1943 роках відбувалися найжорстокші битви Другої світової війни.

Ворог захопив місто 23 жовтня 1941 року. Німецька окупація Барвінківщини продовжувалася майже два роки. Барвінківці чинили гітлеровцям впертий опір. Ще до окупації партійна організація створила партизанський загін з 62 бійців. Бази загону розташувалися в Теплинському та Курульському лісах. Складався він з трьох груп, які виконували розвідувальні завдання Червоної Армії, проводили бойові операції. З листопада І941 року барвінківські партизани разом з бійцями 124-го кавалерійської полку провели розвідку боєм у Курульських лісах, фашисти втратили 52 солдата і офіцера вбитими, 27 пораненими. Ще 120 окупантів було знищено під час нападу на село Тетянівку.
Відважно діяла група підлітків. Шістнадцятирічний партизан Д. Сальников з с.Григорівка по завданню розвідвідділу одного об'єднання вісім разів переводив через фронт в тил ворога розвідувально-диверсійні групи. Підпільник Я.І.Волик підпалив німецький гараж, де згоріло 10 автомашин. Розвідниця А.К.Молчанова вивела з ладу 8 німецьких автомашин, знищила двох мотоциклістів, захопила кулемет, іншу зброю, поширила близько 2 тис. листівок. Багато селян було в партизанському загоні М. К.Бородіна. Серед них 14—річний розвідник підривник Микола Зелений (с. Нікополь). Прикриваючи відхід групи після знищення складу боєприпасів біля с.Шидловка Микола потрапив до рук нацистів і був розстріляний. Похований у братській могилі загиблих радянських воїнів с. Перша Василівка.
Бійці партизанського загону М. О. Пащенко та І.Д. Плис організували в Барвінковому групу, яка полювала за фашистами, псувала залізничні колії, підривала склади з продовольством та зброєю.
Під час наступальних дій у січні 1942 р. група партизан на чолі з П.Пономаренком і А.Давиденком глухими дорогами провела 968-й стрілецький полк в стик між селами Довгеньким і Голою Долиною до розташування ворога. Разом з частинами Червоної Армії вони завдавали ударів ворогам. Того ж 1942 року партизани під керівництвом А.Давиденка провели у тил ворога 1-й кавалерійський полк.
Частини 5-го кавалерійського корпусу разом з окремими частинами 57-ї армії та партизанами 24 січня 1942 року звільнили Барвінкове. Населення міста радісно зустрічало своїх визволителів. З фашистських катівень вийшло понад 150 місцевих жителів, з яких 7 були засуджені до розстрілу.
Життя відновлювалося. Почали працювати школи та інші учбові заклади й установи, хоча фронтова смуга була розташована за 18 кілометрів. Відновила вихід газета "Правда Барвінківщини".
У квітні командування військ Південно-Західного напрямку розробило план Харківської операції, який затвердила Ставка Верховного Головнокомандування. Військам Червоної армії належало нанести головний удар з Барвінківського виступу силами 6-ї Армії під командуванням генерал-лейтенанта А.М.Городнянського і армійською групою під командуванням генерал-майора Л. В. Бобкіна; другий—з району Вовчанська силами 28-ї Армії під командуванням генерал-лейтенанта Д. І. Рябишева і частково 38-ї Армії під командуванням генерал-майора К. С. Москаленка.. Німецько-фашистське командування готувалося "зрізати" Барвінківський виступ радянських військ.
Першими вранці 12 травня 1942 p. перейшли в наступ радянські війська. За три дні напружених боїв вони змогли просунутись з району Вовчанська на 25 кілометрів, а з району Барвінківського виступу—20—30 км у північно-західному напрямку.
Про події травня 1942 р. під Барвінковим пише в своєму з романі "Барбаросса" ("Площа полеглих борців") В. Пікуль. Ось деякі уривки з цього роману, які дають змогу зрозуміти весь трагізм тих подій.
"15 травня Клейст південніше Барвінкового вже розгортав свою танкову армаду, а маршал авіації Вольфрам Ріхтгофен підняв у небо повітряний флот, який вибудовував над нашими військами "небесну постіль", обстрілюючи все живе, в строю "дикої свині" клином урізався у наші слабкі авіаційні ланки... Але будь-який натиск ворога маршал Тимошенко не вважав наступом, розцінював його як жорстку оборону... Тоді ж він запевнив Сталіна в успіхові наступу..."
Ранок 16 травня став останнім, коли війська Червоної армії ще намагалися йти в наступ. Наступного дня Тимошенко перебрався подалі від фронту—на лівий берег Сіверського Дінця... Армія, по суті, залишилася без керівництва...
17 травня сталося те, чого найбільше всього боялися...
Евальд Клейст кинув усю танкову армаду вперед. Опівдні гарнізон Барвінкового був розтрощений в жорстокому бою. Барвінкове опинилося в руках ворога. Але в штабах Червоної армії про це до самого вечора нічого не знали...
Настав трагічний момент, коли одним махом закреслювалися не лише результати зимових успіхів під Москвою, не тільки ламалися надії на визволення Харкова і Донбасу, але вже виникла загроза повного оточення військ в Барвінківському виступі...
23 травня... Ударом з півдня танків Клейста і натиском 6 армії Паулюса з півночі весь Барвінківський виступ був відсічений, і в кільці оточення опинилися всі армії Тимошенка—з технікою, у якої не було пального, із штабами і навіть госпіталями...
День і ніч тягнулися довгі.., строї військовополонених. Берлінські фанфари завивали на весь світ, святкуючи перемогу. Гебельс повідомив по радіо, що вермахт непереможний, і під Харковом він взяв у полон 240 тисяч радянських військовослужбовців...
Зараз вже не перевірити, скільки людей загинуло, скільки потрапило в полон: відомо лише те, що з оточення вийшло лише 22 тис. чоловік. Серед них тільки два генерали—Гуров та Батюня.
...Тільки через місяць — 26 червня - Сталін визнав: "Під Харковом нам випало пережити катастрофу, подібну тій, що в 14-му році трапилася з арміями Самсонова і Ренненкампфа в Східній Прусії...".
Саме з цієї Барвінківської трагедії почався наступ німців на Сталінград...
Це була справжня трагедія для військ Червоної армії . Втрати були величезними. Окупанти вчинили в Барвінковому страшну розправу над населенням. Вони вривалися в будинки, льохі, розстрілювали кожного, хто потрапляв па очі, їх жорстокість не мала меж: трупи розстріляних не дозволяли ховати протягом кількох днів. Над містом стояло тяжке голосіння, жахливий зойк.
У травні 1942 року відновив свої дії Барвінківський партизанський загін. Партизани безперервно псували телефонний зв'язок, мінували ділянки залізниці, пускали під укіс ешелони з військами та військовими вантажами, знищували живу силу і техніку ворога. На ділянці Гаврилівка—Дубове група партизанів у жовтні 1942 року замінувала залізничну колію, в результаті чого знищено 13 вагонів з військовими вантажами, убито 5 німців і на 20 годин перервано рух поїздів.
Відважно діяв у районі Барвінкового та Ізюма партизанський загін імені Будьонного під командуванням талановитого організатора, хороброго воїна, Героя Радянського Союзу Івана Йосиповича Коньонкіна. Залишившись у тилу ворога, загін вчиняв напади на табори військовополонених, та німецькі частини.
Після розгрому фашистів під Сталінградом наші війська розгорнули широкий наступ на Харківському напрямку. Вони визволили майже всю Харківщину. 6 лютого 1943 року війська 1-ї гвардійської армії, якою командував генерал-лейтенант Д. Д. Лелюшенко, звільнили Барвінкове.
Проте німецько-фашистське командування, прагнучи взяти реванш за розгром під Сталінградом, організувало контрнаступ. Реванш взяти не вдалося, але радянські війська не змогли встояти і відійшли за Сіверський Дінець. Барвінкове втрете окупував ворог. Ще півроку "господарювали" тут нацисти, продовжували свої звірства.
2 вересня війська лівого крила Південно-Західного фронту форсували Сіверський Дінець.
Розвиваючи наступальні дії, воїни 31-ї гвардійської танкової бригади прорвали ворожу оборону в напрямі на Барвінкове. Танкісти завдали удару по вогневих позиціях ворога і відкрили шлях для стрілецьких частин. Героїзм і відвагу в бою за Барвінкове виявив екіпаж танка Т—34 під командуванням І.Кольцова. Він непомітно обійшов бойові позиції ворога, разом з іншим екіпажем вдарив з флангу і знищив в бою 6 фашистських танків. За безприкладний героїзм І.П.Кольцову було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
В бою за визволення Барвінкового загинув командуючий 38-ю стрілецькою дивізією генерал-майор Онуфрієв. Жителі міста свято шанують пам'ять командира. Одній з вулиць присвоєно його ім'я.
Барвінкове було остаточно визволено від німецько-фашистських загарбників 9 вересня 1943 року. 14 вересня стала вільною вся територія району. 39 гвардійська стрілецька дивізія, 31-а гвардійська окрема танкова бригада, 1890-й окремий самохідний артилерійський полк і 517-й окремий танковий батальйон, що відзначились в боях за визволення міста, одержали найменування "Барвінківських".

В роки війни 3068 барвінківчан отримали високі урядові нагороди. Шестеро з них стали Героями Радянського Союзу:

Андрій Прокопович Гергель (с. Новопавлівка);
Григорій Павлович Кулик (с. Велика Комишуваха);
Олександр Андрійович Безсонов (м. Барвінкове);
Григорій Костянтинович Денисенко (м. Барвінкове);
Михайло Іванович Перевозний (с. Мечебилове);
Іван Прокопович Петренко (с. Цеглярівка).

За даними Барвінківського райвійськкомату у роки війни загинуло 5529 барвінківчан. З них: 4500 чол. - загинули в боях, пропали без вісті, померли від ран, були закатовані в полоні; 442 чол. - не повернулися на Батьківщину після примусової відправки до Німеччини.